Стесані підбори, або Репортаж як жанр журналістики
Журналістка газети «Молодий буковинець», випускниця нашої кафедри Анна Семьонова провела 16 лютого для першокурсників спеціальності «Журналістика» майстер-клас.
Представляючи її аудиторії, викладачка курсу «Газетно-журнальні жанри» Т. П. Смолдирева зауважила, що Анна почала працювати ще студенткою, «повернула жанр репортажу в газету», є однією з кращих молодих репортерів, а минулоріч блискуче захистила дипломну роботу про репортаж у друкованих ЗМІ.
Це була серія репортажів з-за зачинених дверей, – розповідає Анна. – Як виникла ідея? Захотілося побачити і показати, що відбувається у ковідних відділеннях, у психлікарні, у СІЗО, у військовій частині – як лікують, де сплять, що їдять, або як працює Бюро судово-медичної експертизи…
Найбільш пам’ятним зі свого, вже чималого за майже три роки роботи, творчого доробку називає один з перших репортажів – з операції на відкритому серці в обласній клінічній лікарні. Дуже боялася крові – подолала страх, вже готуючи матеріал зі станції переливання крові «Як кореспондентка «МБ» стала донором».
Хотіла сама пережити… Репортаж – це не тільки факти, картинка, зізнання, це ще й емоції, а журналіст – учасник. Треба, щоб читач це відчув.
Анна Семьонова каже, що найважчим був репортаж із лікарні, де онкохворі дітки. Поїздки ж із волонтерами у зону бойових дій, попри стресовість, стають вже звичними, може, тому, що раніше багато працювала з правоохоронцями. Раз по раз Анна повертається до теми війни, мужності захисників, самовідданості волонтерів та української мови, якою має говорити Україна. Нещодавно вона повернулася з Донецького напрямку, принесла студентам газету з публікацією «Дочко, я помру вже тут…» (так говорили деякі місцеві мешканці, яким волонтери пропонували евакуацію).
Як живе та воює Бахмут? – Таке бачила лише у фільмах, у бойовиках, а тут ти це відчуваєш…
Поїздка на схід допомогла їй побороти творче вигорання і зробити переоцінку цінностей.
Репортажі, які я писала до війни, і репортажі, які я пишу під час війни, – це зовсім різне…
Студентка Надія Штефанич назвала цю зустріч «днем нового досвіду».
То ж які лайфхаки від Анни Семьонової майбутні журналісти завантажили у свої кейси досвіду?
Надія Лаврук: Репортаж сповнений емоціями, коментарями…
Ангеліна Петльована: Читач за допомогою творчості автора відчуває себе на тій чи іншій події.
Каріна Шелудченко: Робота журналіста – це постійний рух, пригоди, долання страхів і невідомість.
Олександра Шеремет: Журналістика важка професія, іноді потрібно ставити її на перше місце, а не сім’ю. Також можна зіштовхнутися із сексизмом… і подолати його.
Сніжана Скомороха: Спробуйте писати для себе, наприклад, вести щоденник. Слухайте поради інших журналістів та викладачів.
Вікторія Дмитрієва: Якщо у вас є страхи – долайте їх. Ніколи не лінуйтесь. Потрібно працювати над собою, над самоосвітою.
Богдана Данко: Робота репортера – це не пити гарячу каву в теплому офісі, це постійний ритм, рух та комунікація – це людина-адреналін.
Тетяна Маковій: Не лінуватися, не відкладати «на потім», бути наполегливими і безстрашними, писати з емоціями, читати психологію.
Ірина Маціборська: Ліки від вигорання – «місце сили», яке є в кожного. У неї це – рідна домівка і місця, де провела дитинство.
Андріана Фарбатюк: Кожен може написати репортаж, але не кожен може його закінчити (вислів радіожурналіста Миколу Палійчука, на зустрічі з яким Анна була ще на першому курсі).
Вероніка Демянчук запропонувала такий заголовок до цієї замітки на сайт кафедри про майстер-клас Анни Семьонової: «Стесані підбори, або Репортаж як жанр журналістики», цитуючи її «працювати журналістом важко, це постійний стрес, але щоб робота приносила задоволення, – потрібно її любити…»
Узагальнила враження Т. Смолдирева,
на фото журналістка «МБ» А. Семьонова та студентки 105 групи.