Відбувся онлайн-практикум «Діти і право на приватність: суспільна значущість VS сенсації»

На лекції розповіли про законодавство у сфері приватності, вплив медіа на розвиток дитини та регуляцію захисту від шкідливої інформації.

17 листопада відбувся онлайн-практикум на тему «Діти і право на приватність: суспільна значущість VS сенсації». Спікеркою була докторка психологічних наук, а також президентка Української асоціації медіапсихологів і медіапедагогів Любов Найдьонова. Модерувала зустріч  журналістка «ZMINA» Ірина Виртосу.

Захід відбувся в межах Академії з прав людини для викладачів та викладачок журналістики та напередодні Всесвітнього дня дитини, що відзначають 20 листопада.

Під час лекції обговорили баланс свободи слова з практик Європейського суду з прав людини (ЄСПЛ), законодавство у сфері приватної та конфіденційної інформації про особу, а також вікові межі й ознаки різного сприймання медіапродукції дітьми.

Зокрема, Любов Найдьонова наголосила, що в ході підготовки журналістських матеріалів свободу слова можуть обмежувати право на честь і гідність, недоторканність приватного життя, охорона правопорядку та джерел інформації. У цих випадках ЄСПЛ не стає на бік журналіста.

«У нас є законодавство, що захищає недоторканність приватного життя та передбачає кримінальну відповідальність, а також Закон «Про інформацію» щодо фізичних осіб та «Право на особисте життя та його таємницю» в Цивільному кодексі України. Саме тому, що це питання регулюють різні закони, інколи створюється картина, де плутають поняття “персональної інформації”», – зазначає Л. Найдьонова.

Крім цього, на зустрічі проаналізували наслідки демонстрації дитини в медіа. За словами експертки, ми як журналісти можемо порушити право дітей на збереження персональної інформації через необережність. Таким чином, після публічного висвітлення дитини в медіа, її життя може змінитися. Мовиться насамперед про ідентифікацію (до прикладу, місце проживання).

Також спікерка окреслила поняття права на особисте життя та пояснила, чому для публічних осіб його обмежують:

«Особисте життя – це поведінка за межами виконання своїх професійних та суспільних обов’язків. Для депутатів право на особисте життя буде меншим, тому що їхня діяльність має великий рівень суспільного інтересу, а особистісні характеристики також стають значущими».

Вона зазначила, що право на особисте життя розповсюджуються й на дитину. Проте внаслідок історичної травми в посттоталітарному суспільстві воно недосконале. На думку спікерки, журналісти повинні відстоювати право дітей на приватність, попри непоінформованість батьків.

«Коли ви як журналіст залучаєте до свого медіавиробництва дітей, то отримуєте дозвіл від батьків. Проте, якщо вони порушують права дитини, це не дає права порушувати його вам. На жаль, наразі є батьки, що вживають психоактивні речовини або живуть в складних обставинах. Тоді взагалі мовиться про невиконання їхніх обов’язків», – каже експертка.

Також Любов Найдьонова розповіла про право на «безекранний простір» з раннього дитинства, що ініціювали в США. За її словами, зловживання екранними медіа шкодить здоров’ю дитини.

«У дитини розвивається мозок у цей період тільки завдяки руху… Якщо ми даємо екран, то весь час, який дитина за ним проводить, – мінус із її розвитку. Це приводить до зниження функціональності та пам’яті. Фахівці пов’язують збільшення розвитку аутизму та розладів дефіциту уваги з тим, що діти до двох років неконтрольовано споживали медіапродукт», – повідомляє вона.

Крім цього, на лекції згадали про «Дитячий кодекс» – перший прецедент регулювання онлайн-діяльності медіавиробників. Там міститься 15 статей, де головним є поняття «високої приватності» (high privacy – анг.). На думку Л. Найдьонової, воно за умовчанням має бути у всіх програмах та застосунках, що передбачають залучення дітей.

Також експертка розповіла про типи шкоди, що може завдати медіапродукція:

«У результаті багаторічних досліджень, Нідерландський інститут медіа запропонував систему двоповерхового попередження — змістовні позначки про те, яку шкоди можуть завдати медіа. Є шість типів такого контенту: насильство, жахи, сексуальні стосунки, наркотики, дискримінація та нецензурна лексика».

За словами Любові Найдьонової, немає чіткого алгоритму законодавчого регулювання щодо приватності життя дитини. Етичне регулювання — не досконале, тому кожен журналіст-професіонал приймає рішення щодо цієї проблеми самотужки.

Крім цього, експертка розповіла про вікові межі й ознаки різного сприймання медіапродукції дітьми, а також саморегуляцію українських медіа для захисту дитину від потенційно шкідливої інформації.

Просвітницький захід організували Навчально-науковий інститут журналістики Київського національного університету імені Тараса Шевченка, Центр прав людини ZMINA та проєкт «Права людини для України» від ООН в Україні.

Олена Суліковська, студентка 3 курсу