Відбувся онлайн-практикум «Запит на інформацію як інструмент якісної журналістики»

У середу, 10 листопада, відбувся онлайн-практикум на тему «Запит на інформацію як інструмент якісної журналістики». Спікеркою виступила адвокатка, експертка ПРООН та консультантка Ради Європи Тетяна Олексіюк, ведучою – журналістка ГО «ZMINA» Ірина Виртосу. Зустріч пройшла у межах заходів Академії з прав людини для викладачів та викладачок журналістики. Обговорили, що є публічною інформацією, як правильно писати запит та які обмеження в доступі до інформації.

Під час розмови спікерка проаналізувала національне та міжнародне регулювання права на інформацію, а також на кого воно поширюється. Зокрема, Тетяна Олексіюк акцентувала на Конвенції Ради Європи про доступ до офіційних документів.

«Цю конвенцію Україна ратифікувала лише минулого року, і не просто ратифікувала, а «увімкнула». Її розробили ще 10 років тому. Після ратифікації в Україні почали активно створювати моніторингові органи та запроваджувати процедури для навчання, а в національному законодавстві з’явилися нові норми, що регулюють право на інформацію», — зазначає спікерка.

Також експертка пояснила, що входить у право на інформацію. Зокрема, пояснила поняття «право на приватність» та «принцип відкритості інформації».

«Коли прийняли Закон «Про доступ до публічної інформації», то одним із найважливіших підходів, який змінився, був перехід від власника інформації до розпорядника. Державні органи та суб’єкти владних повноважень не є власниками інформації, вони лише нею розпоряджаються. Усе, що до них потрапило, є публічною інформацією. Тільки в передбачених законом випадках вони можуть засекречувати її частину», — розповіла Тетяна Олексіюк.

Крім цього, спікерка повідомила про умови застосування «трискладового тесту», який обмежує доступ до інформації.

За словами експертки, законодавство України загалом передбачає три засоби доступу до публічної інформації: запит, оприлюднення інформації в офіційних джерелах та на засідання колегіальних органів.
Тетяна Олексіюк наголосила, що розпорядник збирає інформацію в тому вигляді, у якому зобов’язаний. Він не мусить її створювати.

«Кожен раз, формулюючи питання запиту, ми повинні тримати в голові, чи створили цю інформацію безвідносно нашого прохання. Дуже важливо заглядати наперед у документи, які регулюють діяльність цього розпорядника, на його офіційний вебсайт, щоб подивитися, які акти він приймає та яку інформацію створює. Що чутливіша інформація, яку ми хочемо запитати, тим більше шансів, що розпорядник шукатиме будь-яку формальну причину, щоб вам відмовити», — резюмувала Олексіюк.

На думку експертки, формулювання запиту відіграє головну роль. Інформація може міститися в кількох документах. Проте поки це не потребує аналітичної обробки, розпорядник змушений збирати інформацію для відповіді запитувачу.Також вона уточнила, що розбіжностей між поняттями доступу до «офіційних документів» (за Конвенцією Ради Європи) та «публічної інформації» (ЗУ «Про доступ до публічної інформації») немає. Якщо мовиться про доступ до інформації з обмеженим доступом, то відповідний документ зобов’язані надати, але з вилученням інформації з обмеженим доступом.

«Коли йдеться про обмеження інформації, то розпорядник повинен пройти три кроки: повідомити, яким інтересам загрожує надання інформації; яка може бути шкода і чому вона переважає», — пояснює Тетяна Олексіюк.

Як повідомила спікерка, однією з найголовніших концепцій є категорія суспільно важливої інформації, а Постанова Пленуму ВАСУ №10 регулює втручання у право на приватність, зокрема умови «відкриття» інформації.

Статус запитувача впливає на те, чи буде Європейський суд з прав людини (ЄСПЛ) захищати право на інформацію. Зокрема, Тетяна Олексіюк зазначила, що так звані громадські контролери мають більші привілеї. Серед них — журналісти та блогери.

«Дуже часто людина, яка виконує суспільно важливу функцію — «громадський контролер» — не буде мати офіційного стосунку до ЗМІ. Тому важливо пам’ятати, що такій особі слід ідентифікувати себе», — каже експертка.Також на зустрічі презентували приклади рішень у справах з доступу до інформації проти України — «Центр демократії та верховенства права проти України» та «Лещенко проти України».

Спікерка розповіла й про механізм оскарження щодо порушення права на доступ до публічної інформації.

«Оскаржувати відмову в доступі в Україні можна двома шляхами. Вони рівносильні та не залежать один від одного. Це скарга до Уповноваженого та адміністративного суду», — розповідає експертка.

Крім цього, ще можна поскаржитися до керівника або вищого органу розпорядника, якщо вони є.

Просвітницький захід організували Навчально-науковий інститут журналістики Київського національного університету імені Тараса Шевченка, Центр прав людини ZMINA та проєкт «Права людини для України» від ООН в Україні.

Олена Суліковська, студентка 3 курсу